Menu

BookySpace

Книги & Роздуми

“До зустрічі з тобою” Джоджо Мойєс: відгук на книгу

Фото книги Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою"

Він – успішний молодий красень, поціновувач дорогих авто, екстремальних видів спорту, вишуканих вин і, звісно, жіночої краси. Вона – уродженка маленького туристичного містечка, мила й балакуча молода дівчина, чиє життя обмежене роботою в місцевій булочній, вечірніми зустрічами з друзями в барі та пробіжками з незмінним хлопцем. У нього розкішна квартира в центрі Лондона і цілий замок із маєтком у рідному містечку. І ви вже, мабуть, здогадалися, що вона ділить маленьке житло з батьками, дідусем, сестрою і племінником. Здавалося б, типова експозиція типового жіночого роману. Але не все так просто, ситуацію ускладнив нещасний випадок, який стався чергового дощового ранку в Лондоні 19 березня 2007 року…

Передісторія

Моє перше знайомство з цією історією відбулося через однойменну екранізацію роману 2016 року компанією «Warner Bros». Тоді вона мені сподобалась своєї легкістю, невимушеною атмосферою і ненав’язливістю без гучних любовних од, романтичного пафосу та інших подібних речей, які так «милують» око в численних мелодрамах. Одним словом, я залишилась задоволеною, але попри це, чесно кажучи, не горіла бажанням читати книгу.

Як же вона врешті потрапила мені в руки? Відповідь не найоригінальніша – мені її подарували. Цей подарунок не лише був приємною несподіванкою, а й подолав довгий шлях через міста, і, зрештою, це була все ж таки книга, яка не могла марно стояти в моїй бібліотеці непрочитаною.

Сюжет

Фото книги Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою"

Джоджо Мойєс “До зустрічі з тобою”. Фото від @anny_inspired

Сучасна англійська письменниця і журналістка Джоджо Мойєс, чиї численні твори зараз користуються великою популярністю у всьому світі, у своєму бестселері New York Times «До зустрічі з тобою» розповідає нам про Луїзу Кларк і Вільяма Трейнора, про їхніх друзів і родину, про їхні проблеми і мрії, про їхнє життя і, мабуть, найголовніше – про їхню, за словами самої Лу, «незвичайну історію кохання». Як уже мовилось раніше, тут на вас не чекатимуть гучні любовні зізнання і розкішні побачення, що є, як на мене, неабиякою перевагою. Адже маємо можливість пізнати справжніх людей, їхні характери і почуття через звичайні прогулянки і розмови за сніданком. Ми отримуємо змогу хоч на якийсь час відволіктися від своїх реалій і поринути в маленьке життя маленької Лу Кларк, що не по своїй волі отримала, погодьтеся, не найпростіше в світі завдання – переконати людину, що відірвана від життя, жити далі.

У міс Кларк спокійне, мирне життя. Їй 26, вона живе у комірчині батьківського дому, працює на улюбленій незмінній роботі в булочній цілих 6 років і зустрічається з таким же незмінним хлопцем Патриком теж – не повірите! – 6 років. Здавалося б, нічого особливого, але одного затишного дня у маленькій кав’ярні, що приваблює ароматом свіжої випічки, дівчина дізнається, що вона безробітня – “Булочку з маслом” закривають. Це стає справжнім ударом для неї, адже постраждала не тільки щоденна рутина, що не мінялась ось уже 6 років, але й сімейний бюджет Кларків, що в основному базувався на скромній зарплаті Лу. Саме тоді вона від безвиході влаштовується на роботу, яка згодом переверне все її життя…

Коли тебе катапультує в цілком нове життя чи принаймні штовхає в чуже життя настільки щільно, що твоє обличчя немов притискається до їхнього вікна, це змушує тебе переглянути своє розуміння того, хто ти. ©Джоджо Мойєс, “До зустрічі з тобою”

Анотація, яка відлякує

Справа в тому, що в мене це була не перша можливість прочитати роман. Прикро визнавати, але він тихесенько чекав свого часу на моєму Kindle. Проте, очевидно, російський переклад “До зустрічі з тобою” так мені і не знадобився. Так, перед його завантаженням я прочитала тонну захоплених відгуків, але мене добряче насторожила анотація. А вона дуже схожа до анонсу вищезгаданої екранізації, і звучить приблизно так : “Луїза знає, скільки кроків від зупинки до її будинку і що, найпевніше, вона не кохає свого парубка. Але навіть не уявляє, як зустріч із чоловіком, прикутим до інвалідного візка, може змінити її життя… Вілл розуміє, що після аварії завжди відчуватиме біль і власну неповноцінність, і певен, як покласти цьому край. Але навіть не здогадується про те, що в його дім увірветься вихор кольорів, радість і кохання на ім’я Лу”. Що ж не так, запитаєте ви? Вона здалась мені страшенно банальною, нудною, і, зрештою, не вартою витраченого часу. Я забула про неї до екранізації, ну а далі ви вже знаєте.

До чого ж це я : не судіть про книжку ні за обкладинкою, ні за невдалою анотацією (і вже точно ні за невдалою екранізацією, як на те пішло). Коли я бралась уже до паперової книги українського видавництва, то не очікувала нічого феєричного. Мені хотілось розслабитись після важких як за вагою, так і за змістом, гігантів світової літератури з маленьким томиком приємної невигадливої історії. Все сталось майже так: я справді відволіклась і розслабилась у літературному плані, проковтнувши роман за два дні, але я б аж ніяк не сказала, що це одноразова легковажна історія-атракціон.

Фото книги Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою"

Джоджо Мойєс “До зустрічі з тобою”. Фото від @anny_inspired

Чому її варто читати

Я не втрималась і передивилась фільм майже одразу після прочитання книги, і не змогла приховати неприємного здивування. Я думаю, зайвим буде казати, як книга може відрізнятись від фільму. Але тут сталося щось незвичайне. Справа в тім, що легка атмосфера в фільмі (а під «легкою» я маю на увазі Емілію Кларк, що завжди сміється і жартує, і милого Сема Клафліна, що так само мило всміхається протягом усієї стрічки) є абсолютною протилежністю того, що відбувається у книзі.

По-перше, ми бачимо Луїзу Кларк, яка в свої 27 не має ні освіти, ні важливого досвіду, ні навіть мрій чи амбіцій. До речі, з цих слів ви могли б подумати, що вона існує в своїй зоні комфорту через нестачу розуму, сили волі чи елементарного бажання, але це не так. Глибока травма, зазнана ще в юності, не дає цій Бджілці розправити крильця (про це, як і про цілий спектр інших емоційних картин, можете дізнатися з книги). Складається враження, що саме вона, а не Вілл, була прикута до одного місця все життя і тепер вони просто помінялися ролями. Адже знайомство з Трейнером відкрило перед нею стільки нових горизонтів! І ні, я не про казковий спадок від принца на білому коні, а про щось значно важливіше… Вілл своїм прикладом показав, як можна і треба проживати своє життя.

Я любив своє життя, Кларк. Справді любив його. ©Джоджо Мойєс, “До зустрічі з тобою”

Тут ми і підійшли до пункту «по-друге». Це Вілл. Паралізований чоловік, позбавлений чи не всіх радощів і привілеїв свого життя. Аварія забрала в нього все – не лише можливості самостійно пересуватись, рухатись, їсти, одягатись, а й можливість бути собою. Для нього це означало бути активною людиною, керівником великої компанії, подорожувати, розвиватись, вільно спілкуватись і фліртувати без страху побачити в людських очах жаль, співчуття чи зневагу.

Ніхто не бажає відати, як воно почуватись зі знанням, що ти ніколи вже не матимеш любощів, не їстимеш їжу, що її зготував своїми руками, не триматимеш свою дитину. Ніхто не бажає знати, що іноді в цім візку я відчуваю напади клаустрофобії й мені хочеться несамовито волати на саму лиш гадку, що проведу я в ньому ще один день. ©Джоджо Мойєс, “До зустрічі з тобою”

Хіба не боляче спостерігати, як в очах цієї розумної і перспективної людини поволі згасає життя?

Я не можу. Я не такий. Я не можу бути чоловіком, який лише – приймає… ©Джоджо Мойєс, “До зустрічі з тобою”

Я думаю, що саме ця цитата найяскравіше розкриває справжню сутність особистості Вілла. Він звик нести ініціативу і завжди бути першим. Але ж хіба це можливо, коли ти не можеш навіть поїсти без сторонньої допомоги?..

І, звісно, номер три – це кохання, як же без нього. Тут ідеться про таке кохання, яке вчить цінувати кожну мить життя, кожну людину, кожну усмішку і… змушує героїв прощати. І прощатись. Думаю, тут усе зрозуміло без зайвих коментарів…

І я просто обіймала його, Вілла Трейнора, колишнього вундеркінда із Ситі, колишнього екстремального пірнальника, спортсмена, любителя подорожей, коханця. Міцно обіймала й нічого не казала, проте все-таки мовчечки говорила про те, що його кохають. Як сильно його кохають! ©Джоджо Мойєс, “До зустрічі з тобою”

Фото книги Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою"

Джоджо Мойєс “До зустрічі з тобою”. Фото від @anny_inspired

Ложка дьогтю

А як же без неї?

Почну з видання роману українським видавництвом “КСД”. Щодо обкладинки, паперу і якості самої книги претензій не маю, але тут проблема в перекладі. Не скажу, що він жахливий і читати неможливо, але кострубаті фрази, сумнівні словосполучення, русизми і недоречно використані слова все ж нерідко ріжуть очі. Можливо, не для всіх це буде суттєвим недоліком, але я його таким вважаю. Проте, як я вже сказала, проблема не настільки глобальна саме в цій книзі, тому постарайтеся ігнорувати ці неприємні моменти.

Тепер можна сказати кілька слів і про саму книгу. Джоджо Мойєс справді талановито її написала, вона читається легко, відсутність перенавантаження тексту замислуватими висловами і складними сюжетними перипетіями сприяє спокійному й досить швидкому читанню. Але мені все ж таки не вистачило багатства образів, їх багатогранності, ширшого змалювання характерів і розкриття персонажів у творі. Взяти хоча б те, яким багатим та насиченим було життя Вілла. Мені хотілося б почути більше про його подорожі, пригоди і інші деталі минулого життя. Також не вистачило емоційності і насиченості самого тексту. Місцями він здавався невимовно сухим і сірим. Це одна з ключових речей, які мені не подобаються в більшості сучасної літератури – бідність слова й думки, як би це банально не звучало. Головна думка й посил, здавалося б, зрозумілі, але недостатньо пропрацьовані і надто просто подані.

Я не можу судити, наскільки суб’єктивними є мої зауваження, але якщо вас зацікавив сюжет і посил твору – не вагайтесь. Це вам моя маленька порада.

Фото книги Джоджо Мойєс "До зустрічі з тобою"

Джоджо Мойєс “До зустрічі з тобою”. Фото від @anny_inspired

Резюме

Кому й навіщо читати цей роман? Людям, які відчувають, що все, що вони роблять, обмежене нестерпною рутиною, яка є основною складовою їхнього існування. Насправді, кожен знайде у цьому творі щось своє. Це може бути, наприклад, урок того, що життя одне, воно скороминуче, непередбачуване і невблаганне, тому його варто прожити так, як цього прагнете саме ви. Або ж, якщо ви звернетесь до цієї книги за історією кохання, теж не будете розчаровані, бо побачите, яким воно може бути глибоким, миттєвим, трепетним і несподівано розсудливим.

Ця історія виявилась зовсім не такою, як я очікувала. Вона не легка й безтурботна, після неї залишаються роздуми, і, що є чи не найголовнішим, до неї хочеться повертатись, що я і робила, шукаючи цитати до цієї рецензії.

Не знаю, що ще додати. Я свою місію виконала: розповіла вам про книгу, яку прочитала, трішки про фільм, який переглянула, і порівняла їх. Якщо говорити просто і ясно, то я рекомендую роман Джоджо Мойєс «До зустрічі з тобою» всім – кому для того, щоб трошки відволіктись і поринути в захопливу історію, а кому і для нових роздумів про найголовніше.

P. S. Я планувала, що рецензія буде коротким натхненним відгуком, але натрапила на багато цікавих роздумів, про які не схотіла мовчати. Сподіваюсь, моя компанія була для вас приємною. Хороших вам книг і до нових зустрічей!

Автор фото та відгуку – Анна Грибик. Instagram автора: @anny_inspired

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

%d блогерам подобається це: