Menu

BookySpace

Книги & Роздуми

“Шістка воронів” Лі Бардуґо: відгук на книгу

Наскільки “Шістка воронів” варта тієї популярності та прихильності читачів, яку вона має? “Слушне” запитання, коли книгу всі давно обговорили та з нетерпінням чекають на продовження в українському перекладі. А деякі, можливо, вже прочитали “Crooked Kingdom” в оригіналі. Додати щось нове до всього сказаного буде нелегко. Але тим, хто не дуже знайомий із творчістю Бардуґо, я сподіваюсь, мій відгук стане в пригоді. Я розповім про персонажів книги, не вдаючись до переказу сюжету, щоб ненароком не видати який-небудь важливий момент. 

Продовжуйте читати або перейдіть до розділу, який найбільше цікавить:

Сюжет і персонажі

З анотації ви дізнаєтесь, що варто чекати на неймовірне викрадення, яке спробують здійснити шестеро небезпечних злодіїв. Але ви будете не розкривати їхні злочини, а переживати й уболівати за те, щоб Покидькам усе вдалося. Жоден детектив палиць у колеса не встромлятиме. Покидьки в книзі пишуться з великої, бо це назва банди з міста Кеттердам, члени якої опиняються в центрі подій. Символ кримінального угруповання – ворон, який намагається напитися з майже порожнього кубка. Тому “Шістка воронів” має таку назву й оформлення.

Кожен із 6 основних персонажів має власну історію та особливі вміння, необхідні для успіху справи.

Каз Бреккер.  Злодій із гарними здібностями до злому й проникнення, заступник Пера Гаскеля – голови банди Покидьків. У свої 14 років під час пограбування банку невдало зістрибнув із даху та зламав ногу. Кістки зрослися неправильно, і відтоді ціпок із воронячою головою та гострим дзьобом – його вірний супутник і зброя-талісман. Бреккер працює у “Воронячому клубі” піт-босом, тобто адміністратором ігрового залу. “Кримінальний геній, безжальний і аморальний”, “найневблаганніший хлопець Кеттердама”, “видатний майстер втеч”, “холодний, брутальний, нестерпний” – що тільки не думають і не кажуть про нього інші герої роману. Але Каз не позбавлений і позитивних якостей. Він сміливий і відповідальний лідер, готовий прийти партнерам на допомогу, здатний на співчуття та романтичні переживання. І хоча Бреккер “брехун і злодій без жодної краплі совісті”, укладених угод він дотримується. Каз у книзі – це стратег із нестандартним мисленням, мозок і гросмейстер усієї операції. Його обачність і винахідливість не раз і не два рятували команду від смерті та провалу.

Його називали Нечисторуким, бо не було такого гріха, який би він не скоїв за гарну винагороду (“Шістка воронів”, стор. 135).

Бачте, кожна людина – це сейф, схованка секретів і прагнень. Є ті, що вибирають шлях насильства, але я надаю перевагу благороднішому підходу – відповідний тиск у відповідний момент у правильному місці. Це делікатна річ (Каз про свої методи роботи, стор. 60).

Початок глави у книзі "Шістка воронів" Лі Бардуґо

Початок глави у книзі “Шістка воронів” Лі Бардуґо

Інеж Ґхарва. Талановита дівчина, якій не судилося стати відомим акробатом. У 14 років работорговці викрали її, привезли до Кеттердама та продали в будинок розпусти. Але Інеж була врятована і стала вигідною інвестицією для Покидьків. За словами Каза, вона тепер – “найвіртуозніший викрадач таємниць на ринку”. Її найголовніша роль – проникати в неприступні місця та добувати різну корисну й цікаву для шантажу інформацію. Інеж лазить добре, як павук, і рухається, наче кішка. За вміння лишатись непоміченою та небезпечність Бреккер охрестив її Марою. Дівчина любить холодну зброю та чудово володіє різними ножами, яким дає власні імена. Безумовно, дуже цінний член Покидьків, і жоден неймовірний Казів план без Інеж був би просто нездійсненним. Несправедливий та жорстокий світ загартував її глибоку та романтичну натуру. Але дівчина все одно сумує за батьками-акробатами, мріє зустріти й обійняти їх. Іноді можна почути, як у її вустах і думках лунає якась сулійська мудрість.

Сулійці часто казали: “Серце – це стріла. Йому потрібна мета, до якої можна неухильно рухатися (“Шістка воронів”, стор. 165).

Фото книги "Шістка воронів" Лі Бардуґо

Grisha – людина, яка може маніпулювати матерією на фундаментальному рівні

Ніна Зенік. Серцетлумачниця Гриші і найвродливіший член банди Покидьків. Працює в борделі “Біла троянда”, але не жрицею кохання. Ніна покращує настрій відвідувачів, вповільнює серцебиття, допомагає глибше дихати й розслабляє м’язи. На відміну від більшості Корпуснійців, вона не вбиває й не зцілює, тобто працює не з тілом, а з емоціями. Іншими словами, так дівчина знайшла спосіб застосування сили в мирному Кеттердамі. У вигаданому світі Бардуґо Гришам не солодко. Їм доводиться бути обережними, щоб не потрапити до рук мисливців за відьмами або работорговців. Бо в першому випадку – тортури і страта, у другому – довічний контракт та експлуатація.

Покидьки цінують Ніну за різні таланти. Хоча це не її основний профіль, вона здатна зцілювати й лікувати поранених. І, звісно, може порухом руки приспати, завдати травму та навіть убити. Дівчина має схильність до вивчення мов і володіє каельською, шуанською, сулійською, фієрданською та трохи новоземською. Крім цього, Ніна – вправна Краяльниця: для неї не проблема перекроїти чиєсь обличчя та змінити зовнішність до невпізнанності. Корисне вміння, коли треба когось замаскувати чи убезпечити.

Каз бачив, як працюють Серцетлумачники. Вони можуть, навіть жодного разу не торкнувшись тебе пальцем, зруйнувати твої клітини, розірвати серце просто в грудях, украсти повітря з твоїх легень чи вповільнити пульс настільки, що ти впадеш у кому (“Шістка воронів”, стор. 72).

Фото книги "Шістка воронів" Лі Бардуґо

Маленький ворон

Матаяс Гелвар. Новачок у команді Бреккера. Мабуть, єдиний, хто опинився в ній не по своїй волі. Прямолінійний дрюскеле, один із фієрданських мисливців за відьмами, чиє завдання – вистежувати й арештовувати гришників. Дуже непросто складаються його стосунки з іншими членами колективу, особливо з Ніною – Серцетлумачницею Гриші. Але тільки Матаяс знає пункт призначення зсередини. Йому відомо, як працює система безпеки та які мізерні шанси непроханим гостям вийти звідти живими. Хлопець принциповий і відданий Фієрді, тому так нелегко йому наважитися на зраду своєї держави. Він до останнього робить усе, щоб цього уникнути, але врешті-решт приймає доленосне для себе рішення. Бути звичайним зрадником не так ганебно, як безжальним фанатичним монстром.

Життя, яким ви живете, ненависть, яку ви відчуваєте, – це отрута. Я вдосталь її напився (Матаяс звертається до наставника, стор. 450).

Джаспер Фахей. Мабуть, один із найвеселіших і, як виявиться, найзагадковіших персонажів твору. Якщо бачить фонтан, наповнений шампанським, то довго не вагається й одразу стрибає в нього. І це не моя вигадка, таке справді було. Авантюри та прилив адреналіну роблять його щасливим. Тому не дивно, що під час тижневої мандрівки кораблем до пункту призначення Джаспер нудився найбільше та не знав, куди подіти енергію. Хлопець охочий до випивки та картярських ігор, причому обидві пристрасті додають проблем і завдають клопоту. За кубком ігристого Джаспер може ненароком бовтнути зайвого й несподівано для себе виказати секретні деталі операції. Через азартні ігри хлопець не вилазить із боргів і втягує в неприємності власну родину, яка ні про що не здогадується. Крім розваг, Джаспер уміє влучно стріляти та керувати важкою технікою. І хоча він снайпер родом із Новозем’я, найбільше хлопець дорожить своїми револьверами з “прикрашеними перлинами руків’ями” та “незвичайним запалювальним механізмом”.  І, звісно ж, стрілець не проти зайвий раз покепкувати з Вілана.

Але якщо… уб’є нас усіх, я збираюся змусити Віланів привид навчити мій привид грати на флейті, щоб роздратувати твій привид так, аби його чорти хапали (Джаспер жартує та підбадьорює товаришів перед небезпечною справою, стор. 219).

Задній форзац із планом Льодового Двору

Задній форзац із планом Льодового Двору

Вілан. Прізвище не кажу, бо це гарантія 30 мільйонів крюґе. Ще один новачок у Казовій компанії та “найкращий знавець вибухівки на всю Бочку”. Таке дивне хоббі для вихідця з заможної родини крамаря не раз виручало команду. Вілан може засліпити противників фотобомбою, акуратно повалити дерево, вибухом розчистити дорогу та переконливо зіграти п’яного фієрданця. До того ж “домашні вчителі, що коштували батькові кругленьку суму, навчили його непогано поратися з кресленням”. Описи Матаяса допомогли хлопцю намалювати детальний план пункту призначення, який усі мали добре пам’ятати. Однак із-поміж решти Вілан ­– найменш розкритий персонаж. Жодна глава в книзі не названа його іменем.

Твоє головне везіння – Каз, крамарику. Він узяв тебе під крило Покидьків, хоч ти й ні на що не здатен. І жоден із нас поки не може збагнути, чому він пішов на це (команда знайомиться з Віланом, стор. 147).

Що ж об’єднує шістьох людей, окрім бажання вижити, розбагатіти та, можливо, міцних дружніх стосунків після повернення? Із різних екскурсів стає відомо, що кожен із героїв має за плечима власний травматичний досвід, який не дає спокійно жити. Але персонажі не статичні, і зміни в них після завершення операції доволі цікаво помічати. На мою думку, у порівнянні з іншими Матаяс зазнав найбільшої трансформації. Після спілкування з Ніною та побачених страждань хлопець засумніватися в істинності та природності ідей, у які довго вірив. Він усвідомив, що для нього найдорожче в житті. Інеж повернулася до Кеттердама з рішенням навчитися мореплавства, зібрати команду та боротися зі злом. Каз ще ніколи не був настільки близьким до того, щоб поквитатися з давніми ворогами й розпочати власну справу. Джаспер серйозно задумався над тим, щоб удосконалити майстерність та приносити більшу користь суспільству. Вілан загартував характер і розставив крапки над “і” у стосунках з рідним батьком, змінившись буквально до невпізнанності. Ніна, на жаль, вимушена долати на одне важке випробування більше, але вона знає, заради чого бореться.

Що мені не сподобалося

На мій погляд, у Лі Бардуґо добре виходить придумувати оригінальні трюки та хитрощі, які допомагають персонажам виплутуватися з різних халеп із мінімальною кількістю крові та жертв. Але я не можу сказати, що любовні переживання та заглиблення у внутрішній світ героїв так само вдалися. Хто кого подумки хотів поцілувати – не головне в цій книзі. Я розумію, що треба чимось зайняти персонажів, поки вони тиждень пливуть на кораблі. Але, на мою думку, усілякі роздуми про симпатії не завжди були доречними. Їх не багато, але вони відволікали й гальмували розвиток подій. Хоча, не буду кривити душею, був один справді зворушливий, теплий і навіть трохи кумедний діалог-зізнання.

Окремо хочу сказати про Вілана. Допитливий крамарик не від хорошого життя потрапив у компанію Покидьків і погодився на участь у ризикованій операції. Але Бардуґо цього виявилося замало, і письменниця вирішила додати трохи пікантності до його образу. В репліках і думках інших персонажів кілька разів лунали натяки на нетрадиційну сексуальну орієнтацію хлопця. Навряд чи їх можна вважати органічно вплетеними в сюжет, бо в жодній із подій книги ця тема не спливає. Можливо, “Королівство шахраїв” береже сюрприз для читача? Інакше я не зовсім розумію, як художньо виграє “Шістка воронів” від такого зізнання Вілана:

Мій батько брав мене всюди, поки я не скрутився від жахливої морської хвороби, поки мене не знудило на королівському весіллі, поки я не спробував зґвалтувати ногу посла. Та нога сама просилася (“Шістка воронів”, стор. 341).

Це взагалі як – зґвалтувати ногу? Поясніть мені хтось, будь ласка. Маю одну ідею, але ж Вілан не собака.

Шмуцтитул книги "Шістка воронів" Лі Бардуґо

Шмуцтитул книги “Шістка воронів” Лі Бардуґо

Переклад й оформлення

Мене глибоко розчаровує машинний переклад з російської, який видають за переклад з оригіналу. Дуже приємно, що в “Шістці воронів” такого недоліку я не помітив. Переклад Єлени Даскал справді чудовий і багатий. До речі, вона доклала зусиль і до появи книг “Нічний цирк” Ерін Морґенштерн та “Інші голоси, інші кімнати” Трумена Капоте від видавництва “Віват”.

Оформлення книги теж зіграло роль у тому, що 544 сторінки аніскільки не лякали й не відштовхували, а навпаки притягували. У мене склалося враження, що над книгою попрацювали. Я таке люблю. Звісно, були друкарські помилки, я нарахував 7 у виданні 2016 року, але це не так вже й багато для такого товстуна. І була, здається, одна неточність, коли  переплутали імена: замість Джаспера мав бути Каз. Кремовий папір, розмір шрифту й інтервал між рядками мої очі сприйняли добре.

Сподіваюся, за допомогою фото вдалося трохи показати, як виглядає книга зсередини, але на всяк випадок зроблю короткий коментар. Карта світу на передньому форзаці допомагає зорієнтуватися, звідки родом і куди прямують персонажі книги. Задній форзац прикрашає схема Льодового Двору, у якому розгортаються найголовніші події. “Шістка воронів” складається з 6 частин і 46 глав. Кожну частину відкривають залиті в темний колір сторінки, а окрему главу – фрагмент воронячого крила. Мені він спочатку скидався на хвіст, але потім я помітив, що це частина ворона з обкладинки, який кружляє над вежами чи то Кеттердама, чи то Льодового Двору.

Обкладинка книги "Шістка воронів" Лі Бардуґо

Обкладинка книги “Шістка воронів” Лі Бардуґо

Резюме

Я радий, що мені подарували цю книгу на День народження. Давно кортіло ближче познайомитись із сучасною підлітковою (young adult) літературою. Ризикнути й перевірити на собі, чи справді вона здатна так захопити і приємно здивувати. “Шістка воронів” дійсно затягує, легко й цікаво читається. Коли поринаєш у всі ті пригоди, назад у реальність не дуже й квапишся. Хочеш побути з героями якнайдовше, дізнатися нарешті, чим усе закінчиться.

Чого мені забракло в романі, так це чесного й щасливого життя за межами Бочки – кварталу втіх у Кеттердамі. Я бачив його лише в дитячих спогадах Інеж. І не завжди для мене Лі Бардуґо була переконливою. Час від часу виринало відчуття, що письменниця насаджує майбутній розвиток подій. Ніби вона присутня в головах персонажів і, намагаючись зліпити воєдино клаптики сюжету, розжовує їм, як думати й казати, аби читач ковтав і вірив.

Але з огляду на те, що “Шістка воронів” належить до жанрової літератури, на деякі критичні зауваження можна закрити очі. Я не сподівався, що підліткове фентезі переверне мій світогляд. Це історія для того, щоб зануритись у пригоди й насолодитись атмосферою вигаданого світу Бардуґо, чарівного й суперечливого. Для мене книга виконала свою місію. Я відпочив та отримав задоволення. Тепер маю хорошу нагоду почитати щось серйозне і глибоке до виходу продовження.

Цитати

І наостанок трохи цитат для занурення в атмосферу книги.

Ніна розповідає Матаясу про страву-розвагу.

– Що таке помдракон?
– Драконячий кубок, – нетерпляче відізвалася Ніна. – Спочатку замочуєш родзинки в бренді, а потім вимикаєш світло й кладеш їх на вогонь.
– Навіщо?
– Щоб вони затверділи й можна було вхопити їх.
– І що робити з ними, коли вхопиш?
– Їсти.
– А хіба вони не обпікають язик?
– Звісно ж, але…
– Тоді чому ви…
– Бо це весело, дурнику… (“Шістка воронів”, стор. 283-284)

Обов’язковий ритуал у Покидьків перед початком справи.

– Жодних плакальників, – сказав Джаспер, передаючи гвинтівку Ротті.
– Жодних погребінь, – пробурмотіла у відповідь решта Покидьків. Між ними це означало “хай щастить” (“Шістка воронів”, стор. 30).

Найсмішніший і наймерзенніший моменти в книзі для мене пов’язані з Казом.

Іди та скажи своєму генералові, щоб забрав Чорні Вістря з П’ятої гавані й що ми чекаємо на відшкодування за вантаж юрди, котрий загубили, плюс п’ять відсотків за зброю на нейтральній території та п’ять відсотків за те, що ви така феєрична купка придурків (Каз висуває вимоги заступнику голови ворожої банди, стор. 46).

Каз витер начисто свого ножа й повернув його до рукава, а потім устромив пальці в рукавичках до Оуменової очної орбіти. Той верещав і відсахувався, поки Каз вичавлював його очне яблуко, оголював нерв, схожий на криваве коріння. Кров залила головорізове обличчя (не лякайтесь, такого в книзі дуже мало, стор. 191).

Каз ділиться секретами успішної крадіжки в Бочці.

Поганий злодій… просто хапає й намагається тікати. Гарний спосіб потрапити в пазурі міської варти. Але добропорядний злодій — такий, як я, – витягає гаманець і кладе на його місце щось інше.

“Дурильне печиво” – це просто назва. Це може бути камінь, шматок мила, навіть стара булочка, якщо вона має правильний розмір. Пристойний злодій може сказати, скільки важить гаманець, подивившись, як він відтягує кишеню чоловікового пальта. Він підміняє речі, а бідний дурник іде й нічого не петрає, мацаючи кишеню, щасливий, як слон. А потім він захоче заплатити за омлет чи покласти ставку на стіл і зрозуміє, що якийсь шахрай обдурив його. До того часу злодій уже сховається в безпечній місцині й перелічуватиме папірці (“Шістка воронів”, стор. 313-314).

Автор фото та відгуку – Владислав Тягло. Facebook: https://www.facebook.com/vladtiaglo

Comments

NN сказав:

“Мій батько брав мене всюди, поки я не скрутився від жахливої морської хвороби, поки мене не знудило на королівському весіллі, поки я не спробував зґвалтувати ногу посла. Та нога сама просилася”

О господи, там воно отак і перекладено, одним абзацем? Тоді я остаточно розчарувалася в цьому перекладі.
Мало того, як дивно транскрибовані імена героїв (в оригіналі Джеспер Фейхі, Вайлан, Інеж Ґафа тощо – але тут я ще можу зрозуміти зміни, адаптація-зручність-все таке); мало того, що Heartrenders з якогось дива стали Серцетлумачниками, що сильно змінює їхню суть; мало купи інших дивнувато перекладених речей/слів/виразів (судячи з відгуків + уривків + листання книг у магазині); так ще й цілі діалоги перекручено…

В оригіналі це було піддражнювання Джеспера + огризання Вайлана у відповідь. Ситуація там приблизно така:
Вайлан: Мій батько всюди брав мене з собою…
Джеспер: Поки не?
Вайлан: Що “поки не”?
Джеспер: Ну, “мій батько всюди брав мене з собою”, поки не сталося що? “Поки я не підхопив тяжку морську хворобу”? “Поки я не наблював посеред королівського весілля”? “Поки я не спробував трахнути послову ногу”? (в оригіналі “hump the ambassador’s leg”, що дійсно є описом собачої поведінки… ну, бо це умисний стьоб)
Вайлан: Нога сама напрошувалася.
Джеспер: LOL. Нарешті в тебе прорізується характер.
(Це був дуже нелітературний переказ, але суть саме така 🙂 )

Коротше, в офіційному перекладі поєднано в один абзац принаймні дві окремі репліки двох окремих людей. Що викликає багато запитань до перекладача.
В оригіналі цей діалог майже не містить мови автора, яка би пояснювала після кожної фрази, хто саме її промовляє, але насправді потрібно лише зовсім трохи уважності, щоб відслідкувати, де чия репліка. Тим більше коли вони всі починаються з окремого абзацу, в окремих лапках, із відповідними розділовими знаками, і до того ж мовців усього двоє. Ну серйозно, це не настільки складне місце, щоб отак проколотися… Ех.

(А щодо орієнтації, то натяки там є, і прямим текстом є, – та й чому б і ні, – але цього діалогу вони точно не стосуються.)

До речі, зараз глянула російський переклад, і хоча там ця ж сцена нормально перекладена, вибір фраз та конструкцій місцями дуже схожий навіть там, де він не є найочевиднішим варіантом (нп, “скрутився від жахливої морської хвороби” – “скрутило от ужасной морской болезни”, тоді як в оригіналі “contracted terrible seasickness” – то чому саме “скрутило” в обох варіантах?; або “Збирав у сезон персики в передмісті?” – “Собирал в сезон персики в пригороде?” – оригінал: “The suburbs for peach season?” ітд). З іншого боку, багато й зовсім по-різному перекладених моментів, так що навіть не знаю, то випадкові збіги чи що..?

Словом, дякую за відгук і цитати – це більш-менш вирішило мої вагання щодо того, чи варто купувати укрпереклад. І хоча я коментую доволі пізно, сподіваюсь, що якщо раптом хтось іще щиро вболіває за посла та його ногу, то, може, надибає цей коментар і трохи заспокоїться 😀

Сама дилогія дуже заслуговує і на широку увагу читачів, і на дійсно гарний переклад. Але, на жаль, оце (мабуть) не він.

Залишити відповідь