“Людина в пошуках справжнього сенсу” Віктора Франкла: відгук на книгу

"Людина в пошуках справжнього сенсу". Віктор Франкл. Фото книги

Ця маленька книга надихнула мене та заспокоїла. Глибини та користі в ній більше, ніж здається на перший погляд. Раджу не вагаючись, і вдячний усім, хто порекомендував її мені. Класика психології (або філософії?), а не чергова каламуть про саморозвиток.

Віктор Франкл, екзистенціаліст-оптиміст, популярність книги пояснював просто: поширеністю страждань і проблем з пошуком сенсу життя в сучасному світі. Після звільнення з концтабору він збирався видати твір анонімно, але передумав.

По собі «Людина в пошуках справжнього сенсу» лишила багато запитань і спрямувала на пошуки відповідей. Які завдання та виклики переді мною ставить життя? Перед ким і за що я відповідаю? Міняти свою долю чи довіритися їй? Навіщо я живу? Заради кого та чого назавжди зникає цей день?

Життя в концтаборі

У першій частині книги Віктор Франкл описує щоденні труднощі й маленькі страждання, з якими стикається в’язень, та пояснює з погляду психології його поведінку.

Перебування в концтаборі – «…безупинна щоденна боротьба за шматок хліба й за саме життя…» [c. 21]. Виснаження через постійне недоїдання та фізичну працю сягає такої сили, що підйом звичайними сходами вимагає надзусиль. Що казати, коли знайти гнилу картоплю біля барака – гастрономічне свято.

Що наші проблеми проти табірних кошмарів?

«…Ніжно торкатися кусня хліба в кишені куртки, спочатку погладжуючи його задубілими голими пальцями, потім відламуючи крихти, вкидаючи їх до рота й обіцяючи собі цього ранку протриматися до обіду» [c. 47]

«…Я вирушав в уявні подорожі автобусом, відчиняв двері помешкання, відповідав на телефонні дзвінки, вмикав електричне світло. Наші думки часто зверталися до таких дрібничок, і ці спогади зворушували до сліз» [c. 54]

Помирання емоцій

Трансформацію особистості в концтаборі добре ілюструє феномен, який Віктор Франкл називає «помиранням емоцій». Чужі страждання та смерті не зворушують і не дивують, коли стають буденними. В’язень концтабору без емоцій спостерігає за тим, як «…вносять дванадцятирічного хлопчика, якого примусили годинами стояти непорушно на снігу або працювати на вулиці босоніж, тому що в таборі не знайшлося для нього взуття… та черговий лікар обценьками відтинає почорнілі гангренозні обрубки, один за одним» [c. 37]. Байдужість як механізм самозахисту. «Помирання емоцій» призводить до того, що після звільнення люди заново вчаться радіти та помічати красу.

Читаючи, я час від часу округлював очі й жахався. Але Франкл пише ніби відсторонено, без кіношних спецефектів і фальшивого драматизування. Моя улюблена цитата з першої частини, яка за силою та глибиною перевершила інші, – фраза в’язня, застиглого в спогляданні заходу сонця:

«Яким прекрасним міг би бути цей світ!» [c. 55].

Життя як різноманіття сенсів

Друга частина книги – це вступ до логотерапії. На відміну від психоаналізу, який копирсається в минулому, цей психотерапевтичний метод орієнтований на майбутнє. Воля до сенсу – головна мотиваційна сила, яка рухає людиною. Йдеться не про загальний і єдиний сенс для всього життя. Віктор Франкл проводить аналогію з кіно:

«…згадайте кінофільм: він складається з багатьох тисяч окремих кадрів, і кожен із них має якийсь зміст, однак зміст цілого фільму не можна розгледіти, не додивившись його послідовно до кінця… Чи не те саме з життям? Хіба остаточне значення життя також не розкривається наприкінці, на порозі смерті?» [c. 150–151].

Життя ставить перед людиною реальні та конкретні завдання, тому й сенс потрібно шукати конкретний, а не абстрактний. І керуватися при цьому підказками інтуїції, прислухатися до внутрішнього голосу, радить Франкл.

У кожній життєвій ситуації багато потенційних сенсів, і будь-який може стати значущим для людини. Ми вільні обирати, що для нас має значення, а що ні. Про якусь ієрархію сенсів не йдеться.

Життя як відповідальність

Від запитання «у чому сенс життя?» слід відмовитися, і жити з думкою, що воно вже поставлене кожному та кожній із нас. Не розпитувати, а відповідати на нього діями.

«…Людина не повинна запитувати, що є сенсом її життя, але радше має погодитися, що це запитання до неї… і вона може відповісти життю єдиним чином – відповідаючи за власне життя» [c. 119].

Сутність людського існування Франкл вбачає у відповідальності за реалізацію «нетривалих можливостей», бо життя є швидкоплинним. За що, перед ким або чим вважати себе відповідальною людина обирає сама.

«…Важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас… Життя, урешті, – це відповідальність за… виконання завдань, які воно повсякчас ставить перед людиною» [c. 91].

Досі не схоже на секту, сподіваюся?

Відповідальність, на мій погляд, таїть оптимізм. Людина завжди має простір для маневру, у які б рамки не була загнана. Не обставини визначають нас, ми самі вирішуємо, ким стати в певних обставинах.

«Людина не уповні обумовлена й обмежена, радше обмежує себе самостійно, вирішуючи піддатися обставинам чи протистояти їм… Людина не просто існує, але завжди вирішує, яким буде її існування, ким вона стане наступної миті» [c. 140].

"Людина в пошуках справжнього сенсу". Віктор Франкл. Фото книги
“Людина в пошуках справжнього сенсу”. Віктор Франкл. Фото книги

Екзистенційний вакуум

Коли воля до сенсу перебуває в стані фрустрації, людина може зациклюватися на прагненні до влади або насолоди, прокрастинувати, вдаватись до хаотичної активності, впадати в нарко-, алко- чи іншу залежність, страждати від неврозів і т.д. Відчуття внутрішньої порожнечі й беззмістовності Віктор Франкл називає «екзистенційним вакуумом». Він проявляється в стані нудьги й нерозуміння, чим людина хоче займатися.

Здається, час подумати: «Приїхали».

Але «Людина в пошуках справжнього сенсу» пропонує аж три способи набуття сенсу чи виходу з екзистенційного вакууму, кому як:

  1. знайти справу, якій віддаватимешся всією душею (і вперед підкорювати вершини);
  2. закохатись по-справжньому;
  3. змінити ставлення до страждань, якщо вони неминучі (взагалі їх треба чимдуж уникати, вони не є необхідною умовою набуття сенсу).

Мабуть, згадані стратегії автор детально розкриває в інших своїх творах. Куди повніше, ніж у цій книзі, їх розтлумачує Альфрід Ленгле, учень Франкла, у роботі «Жить осмысленно. Логотерапия: поддержка для жизни». Перший спосіб охоплює не тільки професійну діяльність і творчість, а й обстоювання ідеї, шляхетні вчинки. Другий означає зустріч із чимось (явищем природи або культури в широкому сенсі) або кимось прекрасним, збагачення через цінності переживання. Згідно з третім, навіть якщо страждання невідворотні, людина вільна вибирати, як і заради чого страждати.

Справжній сенс лежить зовні, а не всередині людини. Його потрібно не вигадати, а знайти в навколишньому світі.

Замість постскриптуму

Коли я гуглив слово «півтузеня», яке використане в книзі й означає півдюжини, випадково натрапив на «редакторський розбір» перекладу. Виявляється, в тексті є росіянізми, нетипові для української мови конструкції, проблеми з ужитком у/в, і/та/й. Я не професіонал, не скажу, що це впадало в очі та заважало читати. Якщо цікаво, гляньте самі тут.

А наостанок кілька цитат, які не потрапили до основного тексту.

«Людина повинна не терпіти беззмістовність життя, як стверджують деякі філософи-екзистенціалісти, але радше погодитися зі своєю нездатністю зрозуміти його безумовну змістовність у раціональному виразі» [c. 128].

«…Щастя не можна ставити за мету; воно має надходити слідом за чимось. Для щастя потрібна причина. Коли вона знайдена, людина стає щасливою автоматично» [c. 145].

«Це правда, що старі люди вже не мають ані можливостей, ані нагод у майбутньому. Та вони мають більше за це… Можливості, якими скористалися, сповнені сенси, реалізовані цінності – нічого й ніхто не може відібрати у них активи минулого» [c. 157].

Франкл В. Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі / Віктор Франкл. – Харків: Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2018. – 160 с.

Автор відгуку – Владислав Тягло

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.